Дім. Його треба будувати, шукати чи це місце де ти просто в безпеці? Ми не виключення в розумінні, що дім можуть відібрати. І обрали шлях пошуку СВОГО дому.
Поплавлений березень, обіцянка від колеги знайти нам житло, квитки до Лейпцигу через Париж і жодних очікувань на рахунок нашого рішення.
Новий офіс, нові колеги, купа відкриттів у різниці менталитетів між нами і місцевими. Це не про те, що бути європейцем - значить потрапити бичком у смітник, це про інше. Потім було полегшення, бо друзі вирішили бути поруч. Так важливо бути поруч. Щоб разом в парк у фрізбі поганяти чи на траві посидіти, на човнику по каналам гребсти, чи обрати місце сили і їсти там піцу після роботи.
А може дім там де сім‘я? Де на вечерю разом до купи їсти мамині деруни чи пельмені. Так, але коли тобі тридцять і ти вже давно вилетів, то просто продовжуєш летіти далі. Але хвилини разом безцінні.
Вловили удачу за хвіст на ібей у вигляді квартири на пару місяців. Жили як на картинці з пінтерест по запиту «кращий інтер‘єр», але в додаток із крутим орендодавцем і локацією.
І такі вулиці вже знайомі, тихі, і ми на орендованих велосипедах вже стільки їх об‘їздили! Стільки, що знайшли дуже схожі із Запоріжжям чи Києвом. Це споріднює, чи не так?
І не важливо, чи ми на пішохідному мосту слухаємо вуличних музикантів, чи в лісі на нелегальному рейві серед ночі, чи серед панельок п‘ємо радлер, чи до ранку говоримо у прокуреному барі за лівих і правих. Коли хвиля свідомго щастя йшла після хвилі гіркого болю, тут у безпеці з кожним днем ми отримували дозу того дому, якого прагнемо.
+15 вдень, хмарність та дощі, привіт скайсканер та квитки в тепло. Ми обираємо летіти далі у пошуках нашого дому, який сподіваємось буде безпечний і побудований нами.